Іван Гнатюк – Одкровення: Вірш

І ось у Львові Маркіян,
Душа — як зірка світанкова,—
Прийшов і в поглядах львів’ян
Побачив цісарського Львова.
Вже не зосталося, мабуть,
Нічого княжого у ньому,—
Жандарми левів стережуть
І люд приборкують по-свому.
Той грішну душу продає,
Той самоїдствує ненатло,
А ворог потайки снує
На наше слово abecadto.
Чуже язичіє в письмі,
І мла духовного застою,—
Вже українці, як німі,
Кричать страшною німотою!
Адже без рідного письма
Вже стали з русинів — рутенці,
Здається, в душах їх нема
Людської гідності й на денці.
У храмах правлять торгаші
Та словоблуди злоторизі,—
Ні вільнодумства, ні душі —
Львів благоденствує
в кормизі.
Те благоденствіє вогнем
Пече у серці Маркіяна,
Хоч, може, й так його живцем
Вже їсть недуга невблаганна.
І хоч приречений в житті
На муки й змушене смирення —
Він рідне слово на хресті
Несе, як віще одкровення.