Так довго ми пліч-о-пліч прожили,
Караючись у каторжній сваволі,
Що вже й до горя звикли мимоволі,
Як до ярма — спаровані воли.
З усім уже й змирилися самі,
И збраталися: без дружби тут — могила,—
Ця дружба нас єднала й боронила
Від всяких лих та зла на Колимі.
Ми, як брати, зріднилися — і ось
Негадано (життя несповідиме)
Прийшла пора прощатись, побратими,
Що ж, сядемо гуртом — і простимось.
Останній раз, хоч подумки, в гурті
Помолимось за нашу Україну
І чашу мук доп’ємо непоклінно,
Як той, що був розп’ятий на хресті.
Дарма, що можновладці нас, немов
Па каїрському базарі, розлучають,—
Ми простимося мужньо, без одчаю,
Як прийнято в неволі: — Будь здоров!
Ніхто нас тут не вирядить у путь,
Не скаже нам: «Щасливої дороги!» —
На волю — й то во ім’я остороги
Нас під конвоєм, мабуть, поведуть.
