Він усмішку солодку
Зітер з лиця, як жрець:
Підписано «двосотку» —
І допитам кінець.
Він слідство вів старанно,
Але тепер, як тигр
У засідці, неждано
Напружився й застиг.
Завирували зморшки:
Удар — і світ померк,—
Здавалося, він мовчки
Заб’є мене на смерть.
У спалаху нестями
Тренований і злий,
Під груди — носаками
Й ні слова. Як німий.
Мов танцював круг мене,
Поклавщи наповал,—
То був його щоденний
Жертовний ритуал.
Він на мені, зловтішний,
Зганяв і втіху, й злість,—
За що — і сам всевишній,
Мабуть, не відповість.
А лють його сваволі
З оскалом на лиці —
То крапка в протоколі,
Поставлена в кінці.
