Вже й май минає, а на горах
Сніги у пояс – як взимі, –
Нема ніде таких суворих
Картин, як тут, на Колимі.
Тайга. Безлюддя. Безголосся.
Здається, й висілок спустів.
Над цілим світом поплелося
Колюче плетиво дротів.
А ми тікаєм в захололі
Бараки й вигадані сни,
Щодня приречено, як волі,
Ждемо – не діждемось весни.
І хоч за нею прийде літо
З роями злої комарні –
Так і не встигнемо зігріти
Своїх надій на чужині.
- Наступний вірш → Іван Гнатюк – Кобзар
- Попередній вірш → Іван Гнатюк – Наша хата
(Оцінок ще немає)