Як тяжко ждати смерті
щохвилини!
Коли прийде – ось-ось
чи через день?
Дивлюся в рідні очі України,
Яка мене у вічність проведе.
Благословить, як мати, на дорогу,
Я Нею жив, і все Їй віддаю.
Жаль, що з мечем за правду
й перемогу
Уже не зможу згинути в бою.
- Наступний вірш → Марія Пригара – Забудько
- Попередній вірш → Іван Гнатюк – Шукаю стежки вічного життя
(Оцінок ще немає)