Її засудили на страту. Амінь.
Сьогодні і спалять в пекельнім Руані.
За те, що зрадливі і ниці самі,
Вони не простять непокірливій Жанні.
Вони не допустять, щоб діва проста
В затурканих душах ворушила волю
І кликала в свідки самого Христа,
Безстрашна й несхитна в смиренній сваволі.
Як ревно вони, ті зрадливі ченці —
Прелати і судді — догодили зайдам! —
Усі на суді аж мінились в лиці,
Ховаючи в ньому свій каїнів задум.
Мовляв, лиш покайся й зречись привселюдь
Свого волелюбства, що здибило душу,—
І будуть вдоволені судді і суд,
Ніхто таємниці суда не порушить.
І буде в затурканих душах свят”1
Блаженство і спокій — провісники зради,—
Сумління не буде пекти їх за те,
Що зрадницю з месниці зроблять прелати.
“Зречися й покайся — усі ж бо в гріху!” —
Клювали їй серце настирливі судді.
Та Жанна д’Арк на підмову лиху
Не йшла і не піде — що буде, те буде.
Життя не життя — як у твані душа,
Як зрада, мов гадь, її жалить двожало,—
Такого їм Жанна дала відкоша,
Що дибки волосся й на плішинах встало.
І сталося — тупнява й галас навкруг.
Сутани і мантії. Маски й шоломи.
А полум’я просто аж липне до рук,
А хмари палають, як скирти соломи!
Стемніє — і діва згорить на кострі,
Самісінька в натовпі, мов на відлюдді,-
Ніхто не побачить, як тут на зорі
Збиратимуть попіл прелати і судді.
