Блакитний червень обрій підійняв
і широчини розгорнув барвисті,–
в душі дзвенить весняна ще луна
із далів променистих.
Ходім у поле — вже цвітуть жита —
не затоптати те, що має корінь,
коли блищить і зваблює мета
в рожевому просторі.
Ставай же поруч мене, дорога,
одні нас в’яжуть — боротьба й принада,
та даймо знак схвильованим лугам
І рік ясним свічадам,
що наші на віки вони, — ми — їх,
що ввік із ними злита наша доля
за те, що падали и падем за них
у бою серед поля.
