Іван Ірлявський – Далечінь: Вірш

Дуже давно, далечінь невідома,
іскру ти кинула юним серцям,
що хоч назавжди виходили з дому,
волю давали пісням.
Дуже давно тебе знали герої, —
не залякала загравами їх,
бо куренями проходили вої,
чувся здалека їх сміх.
Ти ж бо синіла в очах їм простором,
завжди налита привабою вщерть.
Надила ніжно в бурю і порох,
в млу лихоліття на смерть.
Обрії в тебе нераз червоніли,
кров’ю стікали, як лицар в степу.
з згарища знову зривалися смілі
на таємничу стопу.
Скільки пішло їх, із ясним обличчям,
скільки безіменних впало, лягло,
тільки невблагані знали сторіччя
й тугу скривало село.
Тільки казки матерів та молитва,
оповідання анналів старі
оповіщали, що програні битви
помсту уродять, не гріх.
Внуки збагнуть, що діди започали,
кинувши якір човна в далечінь,
щоб не погасли ясні ідеали,
а перетвердли на рінь.
Дуже давно, далечінь невідома,
ти наче рідною стала для нас.
Знаю, за обрій полинуть, як громи,
ще покоління нераз.