1
Ясні очі, волосся шовкове,
що ласкавлять ці горді ґруні,
молодице, дівчино мальговин,
звабна феє родючих ланів!
За тобою вмиратимуть хлопці,
а від погляду твого цвісти,
до весілля у кожному році
тобі квіти полеві нести.
Ти поглянеш, всміхнешся на личках,
і доріжку устелиш гаразд,
де смуглява між вербами річка
тебе в хвилях купала нераз.
Не промовиш до хлопців ні слова,
щоб не викликать бурі й борні,
бо проллється немало ще крови
за ці ниви багаті й ґруні,
молодице, дівчино мальговин,
звабна феє родючих ланів.
2
По роках, що прокотяться громом,
і знов тиша осяде униз,
ти, заквітчана квітом і гроном,
перейдеш по ланах, як колись;
і, як ягідка спіла, повернеш
із букетом туди, до могил,
де вінки, переплетені терням,
вкрили хлопців буйної снаги.
За любов до землі і до тебе
їм на пам’ять поставиш букет,
і прославлять твій почин у небі,
і звеличить у пісні поет.
Час прийде, що промовиш ти слово,
зарожевляться лиця ясні,
як з-за гаю, як вийде з діброви
твій юнак на баскому коні,
молодице, дівчино мальговин,
звабна феє родючих ланів.
3
Будь блаженна, прославлена людом,
будь оспівана піснею гір,
що тобою наповнений будень,
наші ниви й лани дорогі.
Що твій подих на землях і травах
і рукою ти все обвела.
В лихоліттях народжена слава
вся для тебе і твого села,
і діток, що вдивляються в простір,
де пішли, не вернувшись, батьки,
коли осінь гула в літорості,
а співали на шляху полки.
Будь блаженна, прославлена людом,
і пануй королевою все,
поки ласка Всевишнього буде
осіняти плодючість осель,
і зсилати багатий нам будень,
що невідомі тайни несе.
