Іван Ірлявський – Дорога рідна земле: Вірш

Дорога рідна земле, рівнино,
буйні пашнями й цвітом горби
і ліси, що заораним клином
увійшли у простір голубий.
Дорогі злотні ниви із житом
і біляві між ними стежки,
на всі запити, вами укриті,
відповіли ці бурні роки:
скільки літ, що проходили в злиднях,
вас гнітило, та зводились ви, —
воля росту була непохитна,
змаг тривалий і вічно живий.
Та було, не з’являлися люди,
тільки стрільна пекли день-у-день
ораниці розгорнені груди
і коріння трави молоде.
І було, ви стояли облогом,
тільки порох з доріг налітав,
і за обрієм грали у роги,
а сам обрій вогнями кидав.
Та по бурях всміхався новий день
і ви знали — настала черга,
що орач ваш нездоланий вийде,
а вороже не ступить нога.
Ви уміли серця запалити
і віддати корону утіх
тим, що кров їх у бою пролита,
хто злиденне життя переміг.
Хто піднісся на світлі вершини,
де поклав перемоги печать,
щоб народ у борні не загинув
і грозою була його рать.
Знову крились травою і житом
ораниці, розлогі поля,
а назустріч батькам, що убиті,
зраня діти йшли завжди на шлях.