За горою зима. Зашуміли таємно
ті соснові ліси на узгір’ї стімкім,
де, було, по ночах ми ходили даремно
і за зіллям шукали своїм.
За горою зима. Там сніги вже біліють,
і вітри по зимовому дивно гудуть,
але скоро ще в серце моє не наспіють,
а, співаючи, боком підуть.
За горою зима. Не сумуй, моя панно,
таж ми сили плекаєм давно, дорога,
щоб не мріяти лиш, а й боротись старанно,
бути завжди на певних ногах.
За горою зима. Зарівняла дороги,
вже і ту, що на ній ми так часто були;
одинокі не зможе завіять небога,
що від серця в простір розійшлись.
За горою зима. Хай свистить, нехай виє
і метелицею проникає у даль,
наша пісня весняна не меркне, не ниє,
наші душі не вкрила печаль!
За горою зима. До осель ще далеко,
та як мило доходити нам до мети,
коли знаєм, що ззаду для нас небезпека,
а спереду — лиш сам я і ти.
