Захлинаються леготом ниви
і під лісом дорога курна
закосичені листвою гриви
у поході в коня.
Нахиляються яблунь корони,
переспіллям запахли лани,
відзвонили в селі, – вже не дзвонять,
тільки броня дзвенить.
Буде жито копитами збите,
кого доля така не мине,
щоб степи були цвітом укриті,
а не кров’ю й вогнем.
