До гір! як солодко дзвенить у тиші
для сильних пробоївців, що шляхом
присвяти рідній справі линуть вище,
хоч зла хуртовина в дорозі свище
і ніч — сліпучим полотном.
До гір! там наше серце гнівом п’яне
вже не бажає вгоди, а вогню,
коли народ сам гоїть тяжко рани,
коли відроджуються вже й селяни,
забувши давнину сумну.
Бо що ж нам принесло незнання, друзі,
чи не було б засяло щастя теж
батькам і нашим при свойому плузі,
якщо б надаром порив їх не мусів
пропасти в заграві пожеж!?
Тепер нехай спроможешся, юначе,
запевнити в великій мрії знов
своїх, хай більш покривджені не плачуть,
а жертвують у боротьбі гарячу
за рідну справу — кров.
