1
Благословен буди ж, хто мудрим словом
прорік велику Божу благодать,
краси, величности, борні й любови
в майбутнє вирізьбив печать.
Благословенна будь, столице древня,
що, запромінившись на цих горбах,
ти запалала на потугу й певність
нащадкам гордим у віках.
Благословенні будьте, безіменні,
ви гордували ворогом повік,
щоб наші міста в днях тяжких, вогненних
лишилися живі!
2
Пливуть віки… несуть добро і зло,
минають у ненависті й любові…
О, місто! наше ти, як і було —
по кости і по крові.
Греміли війни громами в степах,
вирізьблювали нам обличчя хмуре,
кривавився не раз до тебе шлях,
стікали кров’ю мури.
Тут розбивались лицарські полки
і гинули навали дикі степу,
щоб потім виросли сини палкі
Хмельницького й Мазепи.
Ті задивлялись гостро в далечінь,
не вміли відступати, ні кориться,
бо ти була їм матір’ю усім,
нездолана столице!
Твій дух мільйонам у серцях горів
і поривав у далеч неозору,
щоб вічно над тобою прапорів
шуміло рідне море.
А ти стояла — горда і ясна —
з усіх столиць найкраща і велична;
для ворогів — закута і грізна,
а світу — таємнича.
3
Столиця народу, столиця землі —
корона ясної країни;
її не поставити з жалю і сліз,
а з праці і крови рубінів.
Столицю будують славетні майстри —
не рік, а тяжкими віками;
міняють пісні в дорогі топори,
легенди — у мармур і камінь.
Бо почин столиці в народній душі,
в стихії, що вартості творить,
які не знівечить суворість ножів,
що встромить причаєний ворог.
Столицю не знищать хуртовини злі,
пожежі, ні розрухи воєн,
док’ ласка Всевишнього щедро землі
дає невідомих героїв.
4
Ждали довго блакитного серпня
і степи і столиця Андрія. —
Не серпи, — кулемети на стернях.
Революція. Війни.
Ждали довго. І вітер відносив
сірі хмари, спогіднював простір.
Не в женців, — їх нема на покосах, —
краплі поту, як брості.
Не в женців. І лани не засіють
цього року, сіяч бо в поході.
Хай воскресне столиця Андрія,
дух вояцький в народі!
