Іван Ірлявський – Великодній спомин: Вірш

Скільки літ проминуло, мій брате,
що не радість несли, а журбу.
Від дитинства багато я стратив
і багато в дорозі забув.
А прийде лишень рідний Великдень
в цвіті вишень, в коронах дерев,
давня пісня об’явиться, вийде
і за серце ізнову бере.
В ній минулість, що чаром повита,
таємничість забута у ній,
її бачив в небачених видах
все на стежці білявій своїй.
На тій стежці справляли ми свято,
під зірками палили вогні,
тимто й мрій позістало багато
таких рідних та милих мені.
А тим дзвонам, що північ вітали,
свою тугу найпершу дали,
ми, як діти, що все те бажали,
що ніколи в житті не знайшли.
Скільки літ проминуло від того,
всі пішли за водою як сни,
як і день, що родився із Богом
в наших серцях ясних.