З приводу унезалежнення Карпатської України.
Все по зимі — весни цілющий подих, —
за бурями — блеск сонця золотий,
а по народній тузі — волю родить
Чин світлий, Чин надхненний і святий.
За ним чи з ним в невпинному розгоні
життя вперед скеровують роки:
від одиниць — до ґруп, до міліонів,
від зранених — до сильних і палких.
Отож — одні падуть, підлягши смерті,
а ті здіймуться, що були — раби —
і їм рішучість та сталеву твердість
у пориві зуміє час різьбить.
Піднявсь і Срібної Землі так Ґеній,
піднявся воїн прагнень молодих,
як недалеко Чин воскрес вогненний
і грім верхи до волі став будить.
Це дух, що в пітьмі, осторонь від світла
карався, та бажання не змінив,
зістався вірний рідним заповітам
у скелях гір, серед Країни див.
А час сприяв — блаженний і великий,
щоб передать майбутности у дар,
що схоронилось в заверюсі дикій
від наїзду орди нових татар.
Отож нехай запалює ця дійсність
недужих, а погірдливих — сліпить,
хай скаже те, що проспівають в пісні
відродженої лицарі доби:
— Народ забутий зголосивсь до Чину,
народ, що довго гнувсь під батогом,
а Чин йому полишив — Україну,
щоб більше не вважався він — рабом!
