I
Памятаю: я стрівся з весіллям,
в шумах вітру з весіллям бучним.
Ішло пишне, як осінь наспіла.
вигравало селищем старим.
Хтілось плисти в відчинений простір,
на весільний на радісний шлях:
гули труби під усміхи гостів
І стелились пісні по полях.
Бігли діти із темного яру,
полишивши забуті мости,
щоб навздогін одруженій парі
свою радість весільну нести.
Щоб не бути сумним і байдужим,
коли щастям палає душа,
а відчуть свої кроки потужні,
не вертаючи, в даль поспішать.
Щоб пізнати всілякі дороги,
що весіллям щороку рясні,
наче лан, що не лишивсь облогом,
мов городи по гарній весні.
II
Памятаю: вклонялося гілля,
пахли винної грона лози,
як співали пісні на весіллі
і всміхались обличчя музик.
Били в бубни закохані хлопці,
щоб щастилося їм до дівчат,
як сьогодні, так в новому році,
коли вийдуть ного зустрічать.
А одружена плакала звільна,
припадала до маминих рук,
якщо збився пугарець весільний
і дружок вився тугою гук.
Тоді квітла замріяна осінь,
Що багато давала думкам
і палала, як ніколи досі,
золотавим, як заграва, нам.
Ізпровола шуміли горіхи,
навівали бажання нові…
Не забув їх. Від рідної стріхи
чую й досі їх згуки живі.
І палатиме довго цей спомин
про весілля сочисті й шумні,
щоби завжди відчути в утомі
те юнацтво, що вже в далині.
