Я пристав до борців, що борнею
несуть славу державі і ріст,
що у похід — за ростом для неї —
конквістадорів взяли девіз.
Я пристав до борців, що не знають
вороття у минуле, назад,
яким в щасті чи в тузі безкраїй
душі полум’ям волі горять.
Я взяв меч, що рубає надвоє
лихоліття криваву добу
на шляху, де лиш воїн устоїть,
що несе до кінця боротьбу.
Що не гнеться від бурь, гураґанів,
а нестримно спішить до мети,
з юним сміхом, зі співом весняним,
крізь хуртовини дикі й вітри.
Свою міць, що кохав з літ дитячих,
віддаю я у жертву борні
і пісні свої й запал гарячий —
за прийдешні могутности дні.
Щоб відчути і випить до краю,
що нас манить і в даль порива,
і не зродить ніколи одчаю
в боротьбі за відвічні права.
Я пристав до борців, що приносять
нові чини, слова і думки,
коли ген крізь заграви в дорозі
вже гремлять за полками полки.
