Як падала на річку ніч зрадлива
крізь боязливе листя тихих верб,
як в житі гомонів останній серп
і цілувала колоски тьма сива.–
тоді я припадав чолом до хвилі
із каменя і бачив сонце в ній:
останній промінь ще купавсь на дні,
і враз ставало сумно мов в могилі.
- Наступний вірш → Іван Ірлявський – В степу
- Попередній вірш → Віка Івченко – Дельфіненя
(Оцінок ще немає)