К. Б.
Як прийде та весна, що давно вже
загорілась у наших серцях,
на розпутті зійдемося, може,
та не ступите ви на мій шлях.
Перед нами, як завжди, дороги
у два напрями в простір пливуть
і майбутньому в бурях навздогін
ми підемо, як сотки ідуть.
Нам, як всім, не світитимуть зорі,
не дивитимемось на квітки,
а розсиплемо тугу в просторі
і собою доповним полки.
Хай вітри нам вдаряють у груди,
перед нами хай точиться мла;
ми свідомі того, що ми: люди,
що нас манить і кличе земля.
А земля, а простір наш далеко,
та як любо іти до мети,
коли там десь чига небезпека,
а наш nорив такий молодий.
Ви збагнете дзвінку мою мрію,
хоч із вами не є я одно;
запаліть же ясніше надію
і затисніть міцніше стерно.
