В блакиті, розпустивши крила,
летіли журавлі на південь…
Крильми на плаю гуси били,
а ранками кричали півні.
Імла стелилася на поле
і червоніла неба баня.
Село стурбоване і голе
ховалось злякано в тумани.
Із журавлями, за вітрами,
в краї незнані, невідомі,
все вабило мене із вами,
мандрівники ясні, невтомні.
Далеке бачити й пізнати
у скруті й буднях лиховісних,
і здобуваннями палати,
де жити вільно ще, й не тісно.
Ставало легко серцю й грудям,
весною розцвітали лиця…
— Чи буду я, чи вже не буду
таким-то почуттям кориться?!
