Поема
Я виростав в безводному краю,
Де була морем дощова калюжа,
Не бачив довго я й малої річки,
Та чув я змалку слово чарівне:
Дніпро…
Я слухав жадібно ті повісті бувальців:
Один плоти колись Дніпром сплавляв,
Той плив Дніпром, а той в ньому купався,
Той рибу там ловив, той жив біля Дніпра, –
І всі захоплено йому хвалу складали…
Дніпро…
На досвітках читали вголос “Кобзаря”,
Співали часом там – “Реве та стогне…”,
І знов Дніпро ставав переді мною,
У снах я марив хвилями й човнами,
На них пливли кудись з піснями козаки…
Дніпро…
І ось прийшла якась чудна хвороба:
Я раптом перестав і їсти й пити,
Усе дививсь в той бік, де був Дніпро,
І твердив все: “Я хочу до Дніпра!”
Дніпро…
Не помогли ні байки, ні цяцьки…
Безногий мудрий фершал Саливон
Сказав: “Вези, бо пропаде дитина”,
І мати, лаючись, дістала десь підводу,
Ми нею довго їхали до міста,
А потім довго ще ішли лугами,
І я нестямно біг усе вперед
Та все питав: “Чи скоро вже Дніпро?”
Дніпро?..
Та враз на низ пішла спускатись стежка,
Пройшли ми крізь лозові хащі,
І раптом я почув тривожний плюскіт хвиль, –
Переді мною появивсь Дніпро!..
ДНІПРО!
Я знав, що він – це неймовірне чудо,
Та те, що я тоді побачив,
Від всіх чудес було на світі більшим,
Хіба це можна словом передать!..
ДНІПРО! ДНІПРО!
Був день тоді і вітряний, і хмарний,
Вся широчінь Дніпра бриніла вічним рухом,
Від нього віяло і свіжістю, й снагою,
На річці хвилі бились зеленаві,
Гойдали пристань вбогу й декілька човнів…
А на тім боці маячіли гори,
У них ущелини, провалля і розриви,
На них дерева, ниви і хатки, –
Їх всіх Дніпро до себе пригортає,
А хвилі з берегом і вітром гомонять
І душу сповнюють незнаними чуттями…
Дніпро …
“Ось твій Дніпро, дивись”, – сказала мати
Сердито. Й сіла, стомлена, спочить.
І я дививсь, дививсь, очей не зводив,
Я все дививсь… І раптом плакати
Почав нестримно. Мати різку
Пішла ламать в кущі, щоб настрахать мене.
Та раптом з одного човна
До мене підійшов човняр старий,
Він щось жував беззубим ротом
Й тримав бриля, щоб вітер не зірвав.
“Облиш-но, жінко, дай я заспокою,
Мабуть, він вперше тут, і це буває…”–
Сказав. Узяв мене на руки й по піску
Поніс до човна. Швидко відштовхнув
І сів на весла. А я, вчепившись в дошку,
Все плакав гірко. І мабуть – від щастя,
Що переповнило мене тоді всього…
ДНІПРО… ДНІПРО… ДНІПРО…
Вже човен був від берега далеко,
І хвилі часто били у борти,
І ось одна, мабуть, навмисне,
Піднявшись вище, хлюпнула у човен,
Прямісінько в лице мені!..
“От і хрестився!” – засміявся дід.
Я також засміявсь тоді щасливо,
В дніпрові хвилі опустив я руки,
Дніпрової напився я води,
І зникли всі мої незрозумілі болі,
І стало легко й радісно мені!..
“Поглянь, уже регоче”, – крикнув дід
До матері, коли ми під’їжджали…
Я біг додому, радий і щасливий,
І світ оновлений навкруг мене сіяв!..
“Ну слава Богу”, – шепотіла мати
І пляшку з міста везла Саливону.
Отак хрестився я в Дніпрянську віру,
Що з неї вже мене ніхто не перехрестить,
І жить мені відтоді стало легше,
Бо де б не був я, що б я не робив,
Які б мене нещастя не спіткали,
Одне я знав: ВІН десь тече!
Ніхто його не спинить і не зверне,
Ніщо йому не загородить шлях!
Й ніякі в світі чорні супостати
Не знищать сил, що сховані у нім!
А хвилі його б’ють весь час у моє серце
І так, як били в човен в перший раз,
Все б’ють і б’ють…
Дніпро!
ДНІПРО…
І хай для когось він лише гідроресурс,
Чи засіб транспорту, чи працедавець,
Чи місце для рибальства і купання…
Для мене ж він істота найрідніша,
Живіша від усіх людей живих,
Безсмертний дух великого народу,
Моє життя, і радість, і любов!..
І йду до нього я в тяжкі хвилини,
Як віруючі йдуть до місць святих.
Він завжди зустрічає мене радо,
Змиває бруд увесь з душі моєї
І відпуска мені усі мої гріхи
Й своєю він водою причащає…
… Я знаю: в світі є багато інших рік –
Є Волга, й Міссісіпі, й красень Рейн,
І голубий Дунай, і Ганг священний,
Та іншого Дніпра вам не знайти,
І в одному я певен, як фанатик,
(Моєї віри вам не похитнуть!)
На світі річки кращої нема!
Він найпрекрасніший з усіх річок на світі!
І найдобріша в нім із вод усіх вода!
Не вірите? Ходімо до Дніпра!
Я вам його красу і велич покажу,
Я буду вас хрестить в Дніпрянську віру,
Промиє очі й вам вода дніпровська,
І світ по-іншому тоді для вас засяє!..
І з Канева далекого Тарас
Благословить вас, сина-неофіта…
Ходімо ж до Дніпра!..
