Вірю я в леґенду знамениту:
Діогена пам’ятаєш ти?
З ліхтарем він в день ходив по світу,
Щоб людину хоч одну знайти.
Хай тепер сюди до нас прибуде,
По асфальтах з ліхтарем іде.
Тільки куплених і проданих повсюди
Жалюгідних стріне він людей.
Споконвіку срібляки — за зраду,
І тепер в пошані ще вони.
Ну, а цей продався за посаду,
А того купили за чини.
Той дістав, вилизує квартиру
(Вже досяг найвищої мети!),
У підлоті втратив всяку міру,
За доноси просить доплатить.
Цей продавшись за дрібну обнову,
По-чужому мека, мов коза,
І за рідне материне слово
Горло земляку перегриза.
Той — плазує за нікчемну бляху,
Аж лизнути чобіт дістає.
Ну, а дехто просто з переляку
Чорту даром душу віддає.
Безсоромний торг навколо мене,
Гине совість, людяність зника.
Дай ліхтар мені свій, Діогене —
Я піду некуплених шукать.
