Довго темно й безпросвітно
У моїм було житті,
Та ось зіронька привітно
Спалахнула на путі.
Спалахнула, засвітилась,
І вперед, на цей маяк
Зве мене нестримна сила, –
Геть і смуток, геть і ляк!
І ця зіронька чудова –
Це поезія жива!
Чарівним, гарячим словом
Мою душу зігріва.
І приваблений цим світлом,
Буду линуть до мети,
І на серці в мене літо
Буде радісно цвісти.
Чи ж знайду оті дороги,
Що до щастя приведуть?
Та без смутку і тривоги
Я виходжу сміло в путь…
