Як і ти, блукав я над річками
І дививсь на диво-течію,
Та лише сумними почуттями
Душу я наповнював свою.
І від того відчай серце крає,
І від того розпач напада –
Пліснявіє, гіркне, зацвітає
Найчистіша, найпрозоріша вода.
Є і ті, що ставлять їй запруди,
Щоб спинилась диво-течія,
Щоб ніколи ми не змили бруду
І щоб не збагнули ти чи я,
Що лише самі ми в тому винні,
Що Дніпро спинивсь і пропада,
Що живе в запрудах Україна –
І завмерла в ній жива вода.
