А я все біжу, і біжу, і біжу
По темній стежині в гаю над Десною,
Дерева мене обступили стіною,
Немовби ховають останню межу.
Я хочу збороти стихію чужу,
Бо сила нечиста ганяє за мною,
Мабуть, я не виграв страшного двобою,
З душі ще не скинув і бруд, і іржу.
Не часто в житті я шукав охоронця,
Одне тільки знав: бігти з тіні до сонця,
Бо скільки ж на світі є духів добра!
І янголи світлі мене не забудуть,
Розвіють навколо хулу і огуду –
Молитись настала пора.
