Іван Крилов – Свиня під Дубом: Вірш

Свиня під Дубом віковим
Наїлась жолудів досхочу, до відвала;
Наївшись, виспалась під ним;
А потім, очі продираючи підняла,
І рилом корінь Дуба підривати стала.
“Адже це дереву біда, –
Їй з Дуба Ворон промовля, –
Коли коріння ти оголиш, воно засохнуть може”.
“Хай сохне, – каже тут Свиня, –
Мене те анітрохи не турбує
У нім не бачу толку я,
Нехай це кожен чує;
Хоч вік його не будь, нітрохи не шкодую;
О лиш би жолуді були: адже від них я і жирую”. –
“Невдячна! – мовив Дуб до неї тут, –
Коли б могла ти вгору рило підійняти
Тобі, нарешті, стало б знати,
Що жолуді на мені ці ростуть”.
І неук також, як сліпець,
Учені праці й вчення,
Усю науку лає,
Не відчуваючи, що їх плоди збирає.