І ми зійшлися в протистоянні
Два сонця різних світів,
Мов крига й полум’я у коханні,
Мов жертви до катів.
Шпалери горіли місячним лезом,
Стеля зійшла в ніщо,
Я був найбагатшим жасминним Крезом
У буйнорясті щок.
Та перса зійшли на шалену орбіту,
Затьмаривши всі світи,
Я став з гігабайта малесеньким бітом,
О, свічко моя, світи.
І ти наростала дванадцятим валом,
Куди ж бо його утекти?
А тіло несите углиб зазивало,
І в ньому сиреною ти.
І я трохи з глузду не з’їхав від того,
Та добре, прокинувсь Орфей,
І голосом, власну відкинувши тогу,
Могуття принизив у Феї.
Тоді покривавлені хвилі безмежжя
Зхаркнули на берег мене;
Моєї вікорії славсь узбережжя,
Хай слава повік не мине!
І ворог жорстокий зламався у бійні,
Я відмивав від крові меча,
І хтось народився в зрожевленій піні
Зі мною в своїх очах.
