Пішли далеко тарпани,
Тепер їх не здогнати;
Чому, скажіть, не таргани
Із голови та хати?
Широкий степ змалів у яр
Без янголів безмежжя.
Вже вільна постать не буя.
Самотнє узбережжя.
За наші рани плакав як!
Сидівши на могилі зрання.
Та заспокійливе там я
Далеке вчув іржання.
