Вишивала мати рушники,
Ніби свою долю вишивала,
Чорні і червоні ті нитки
На полотно хрестиками клала.
В тих узорах ніби у житті,
Було в них усякого доволі.
Нитки чорні- то нелегкі дні,
А червоні- сповнені любові.
В чорних вишивала всі жалі,
А в червоних радість і надію.
Порівняв узори я оті,
Аж тепер, я мамо, розумію.
Вишивала Ти ті рушники,
Ними як до мене промовляла,
“Бережи сину свої роки,
Не розринькуй їх на що попало.
Пам’ятай і добрим в житті будь,
Бережи любов, тепло, надію
І ніколи сину не забуть,
Що ніхто не вб’є у серці мрію.
Пам’ятай, що радість і журба,
Ходять поруч ніби рідні сестри,
А від того, як поступиш Ти,
Так і будеш Хрест свій в житті нести”!
