Поверни свою впертую спину,
Я до тебе сьогодні, як гість,
І дарую лиш гілку жасмину,
Хай вона тобі все розповість.
Зрожевіло чимало ночей,
Та мені вже повік не забути
Тихий присмерк самотніх очей,
Їхній присмак п’янкої отрути.
В них застиг той вечірній прибій,
Що з’єднав і скропив наші руки,
Нас на хвилі підніс голубій
До вершини солодкої муки.
Як тоді хвилювався жасмин!
Розпашів, заспівав од коріння,
Ніжний запах від принца рослин
Тонко плив понад нашим горінням…
А вже ранком самотній прибій
Пив прокисшую піну, та линув
Десь за обрій в росі голубій
Ніжний запах нічного жасмину.
Пригадала? Я ж бачу росину,
Що зросла поміж янгольських вій,
І дарую цю гілку жасмину,
Ти мене розумієш? Я твій.
