Так пусто літо відійшло —
вже й не дотягнешся рукою,
бо, мов туман, тоненько
скло
між літом стало
і між мною;
і хай воно пересікло
обох нас; все ж дало в озброю
принаймні стільки супокою,
щоб хоч не битися в те скло.
- Наступний вірш → Іван Малкович – Гори плечима загати
- Попередній вірш → Іван Малкович – Ольвія дальня слів твоїх майже нечутна
(Оцінок ще немає)