Над прірвою — сумні канатоходці
щоночі хилиткий долають шлях,
хоч дроту, по якому йдуть вони, не видно,
як, зрештою, і їх самих; і лиш тваринний жах
висить над прірвою: у цій нічній коробці
всі пристрасті спокійні, як повидло…
Щоночі хтось паде, і не один,—
колись бо кожен з них зірватись мусить,—
та все ж ідуть і йдуть — не меншає їх плин:
ступивши, вже ніхто не може повернутись.
- Наступний вірш → Іван Малкович – Традиційний портрет поета
- Попередній вірш → Іван Малкович – Країна сонця
(Оцінок ще немає)