Ольвія дальня слів твоїх майже нечутна,
Кола твого наймення губи мої не розімкнуть,
Світло розтане, як сніг: темно буде і смутно,
Альт мовчазний вкриє пледом тебе, наче лікар.
Нині ти знову прийдеш навіть в цім післясніжжі,
Але лице твоє води розмиють наскрізні.
Фавни смичків забредуть і загубляться в гіллі,
Ефи альтів западуться в задовгім мовчанні,
Нагло на голови час сипоне перетлілий,
Ельфи опустять для тебе ключі незвичайні:
Ними замкнеш своє серце — й до вічного віку
Кола наймення твого уста нічиї не розімкнуть.
Очі ж твої з цього вірша ніколи не зникнуть…
