Блудний Сковорода
з паличкою в руці
селами загляда,
списує папірці.
В череві — хлюпа бурда,
в помислах — Рим,
печений Сковорода
піччю Єкатерин.
Куди, Грицьку, ідеш —
в народ стежка твоя?
Що ти йому несеш —
«Басні харковскія»?..
Роздвоєний Сковорода
в рідне забрів село,
віршу розповіда,
душі козачкам звело:
«Буцімто й босий Гриць,
а царської мови доп’яв,
по-царськи язик ворушивсь,
як віршу казав.
Не те, що наші пісні —
мовою прості, як ми…»
Йде Сковорода, рясні
тягнуть від Січі дими…
Дорога
його
гойда,
підіймається
сак…
Тішиться Сковорода:
думає, що гамак.
