В. Герасим’юку
«Серед ночі себе не засвічуй»,—
ти сказав. А себе засвітив;
так, немовби тим світлом засвідчив
прірву віку, в якому ти жив.
Й ми жили… На плебейські помости
й нас пісок заставляли тягти,
щоб тим часом услужливі гості
з нас телячі крутили хвости.
Тож не задля поп-арту — на варту —
прокуравську згрібав каламуть
і освітлював тих, які завтра,
не збагнувши, тебе засміють.
