(з циклу “Вертепчик”)
Люди:
Горіхові свої мовчазні двори
обгородили ми білим залізом,
бо вже наш Іван їде з гордої війни —
в листочок грає за лісом.
Цісарська бричка, перстені коліс,
бричка скоренька — о шести конях
(жовта яблінка вийшла за ліс —
яблучко жовте зродила Йванкови)…
Вовк (у лісі):
Більше не хочу бути вовком з вовками —
хочу веселим Іваном стати:
мати білі руки з синенькими жилочками —
на зелену війну йти, шаблею махати…
Іван (за лісом):
Вертаю з брехливої війни; боже! — глянь карим оком —
вже мене як героя підносять…
Шерстю обріс би і став би вовком —
вовк хоч шаблі не носить.
Зірву та й обчищу яблуко — і як
шкуринка й раз не перерветься — значить,
вернусь додому, а ні — випробую коня —
чи дном Дунаю не заголосно скаче?..
Люди:
За злотним лісом не сонце згасло —
шкірка на Йвановім яблуні перервалася, певне:
тепер з гордої війни до свого одвірка
Іван попід Дунай хіба верне…
