Росте тривоги чорний парашут:
у грудях розкривається — і тисне,
аж витискає серце крізь горлянку…
Із шкаралущі тіла братчик Брут
душею снідає моєю (ще й зумисне
сріберна ложечка): ти є смашний, Іванку.
Криваві мурашки. Шипшина. Бойня. Блуд.
Заплющу очі — в голові тьмяніє,
зникає світло: з глибини срібліє
лихий серп місяця. Над вухом. Десь отут.
