Якийсь вітер низький
жене стебла соломи
понад глибокі стежки,
повні утоми.
Повз ріку з кучерявим склом,
повз човенці червоні,
де попасом
землю теплом
продихали
коні.
Попри мертвий давно живопліт
далі — зречено — плинко…
Чути голос, шепоче услід:
прощай, соломинко.
(5 оцінок, середнє: 3,40 із 5)