Сумного й неминучого — я знаю —
попереду багато. Називаю:
страхи, хвороби, смерті, спів цикад
у рідній пустці, мимовільні зради,
і просинання, і зірок принади…
О серце, що з-за ребер, як з-за ґрат,
вдивляєшся в це ігрище шалене, —
навіщо ти утрапило до мене,
щоб мучитись у тілі цім дурнім,
щоб знову я схилявся над рікою,
і падало лице, й зникало за водою,
і щоб ридав я в розпачі німім…
