Зближалося на тридцять літ
і віддалялися ще далі
ольвійські мед, і мідь, і міт —
хлопчачі видива зухвалі.
Лиш золото дитячих снів
ще павутинилось по стелі
(понавипалюєм човнів,
поналаштуєм корабелі!..)
О Господи! — на тридцять літ
всього лиш — з радості ридати,
смолити вірні кораблі
і книгу Велеса читати…
Та де ж ті ріки? чом в дубах
сто плах і лиш одне човенце?..
У зборсаних, сп’янілих снах
дитяче вивітріло серце, —
зближалося на тридцять літ:
моря сповільна замерзали,
дороги зчорна позіхали,
і їжаком
котився
світ.
