Здається, нічні заметілі, а снігу нема.
І листя нема, геть нічого нема, і нема супокою:
ті ж спогади,
лиця,
і вухо — як мак
розрізаний навпіл,— пусте і залите пітьмою.
Дух не може ніяк подолати бар’єр:
десять поверхів тиснуть людьми, що сумні, але строгі.
Не прошити їх всіх.
Твоє слово — не їхній суфлер.
їм хтось інший нашіптує глави давно вже зазубрених
оргій…
- Наступний вірш → Іван Малкович – Слухачі музики
- Попередній вірш → Іван Малкович – Напучування сільського вчителя
(Оцінок ще немає)