Броде бурлак степом рано,
На опашці свита;
Його шапка стара, драна
На бакир ізбита.
Броде бурлак, поспішає
В заброди до моря,
Та співає, — степ лунає,
Нема йому горя.
„Нащо мені, каже, доля
Готова із неба?
Все добуде своя воля,
Чого мені треба.
Нащо мені те багацтво,
Червінці, дукати?
Вміє славнеє бурлацтво
Без них панувати.
На що мені і оселя,
Дружинонька мила?
Привіта мене і скеля,
Порадить могила.
Ой скажи ти, стародавня
Козацькая нене,
Кому жити ще так славно
У світі за мене?
Вітер тихо росу ранню
З травиці здіймає,
Бурлаковомуж питанню
Відмови немає.
