Ще вчора сонечко так гріло,
Чабан з отарою блудив.
Озиме пишно зеленіло
І лист у лузі гомонів;
Сьогодні ж степ увесь неначе
Застлав сріблястий оксаміт,
І вітер жалісливо плаче,
І сонце ллє не той мов світ.
Оттак і серце моє вкрите,
Мов сніговий на нім покров.
Бо вже тепер йому не світе
Ані надія, ні любов.
Учора ж як воно втішалось!
Не знало щастеві де край;
Усе, усе йому всміхалось,
І скрізь здавався світлий рай…
