Іван Нехода – А чому у зайчика тріснута губа: Вірш

В нас чи за морем, —
Хтозна, забувсь, —
Жив собі зайчик
Трус-боягуз.
Вовка боявся,
В ліс не ходив…
В нас чи за морем —
Жив.
Скаржився заєнько:
Був собі.
— Всіх я боюсь…
Жить та боятися —
Краще втоплюсь. —
Йде собі, журиться,
Бідний такий.
Стрів його дятелко:
— Чом ти сумний? —
Стрів його дятелко:
— Чом та куди?
— В річку, топитися.
Та боюсь води.
Був би я сміливий —
Жив би. А то —
Всіх я боюся.
А мене — ніхто.
Всі насміхаються.
Що — боягуз.
Жить та боятися —
Краще втоплюсь.
— Зайчику, дурнику, –
Дятел йому, —
В річку? Топитись?
Не бути цьому.
Хоч, щоб боялися?
Хоч, щоб усі?
А біжи-но, зайчику.
Ляж у вівсі.
Як отару гнатимуть,
Вискоч з вівса:
Утече, злякається
Отара уся!
Хоч не боятися?
Хоч, щоб — ніде? —
Послухався заєнько.
Ліг собі,
Жде.
А по лугу, лугу —
Вівці між трав…
Як вискочить заєнько –
Пан чи пропав!
Як вискочить заєнько.
Плиг! — та з вівса…
Утекла, розбіглася
Отара уся.
Засміявся заєнько:
— Не злякав хіба? —
Аж од сміху заяча
Піднялась губа.
Бігає, регочеться, —
Пропадай, журба
Аж од сміху
Тріснула
Заяча губа.
От чому веселий він.
От чому стриба.
От чому у зайчика
Тріснута губа.