1
Опадає цвіт із вишень
Білим інеєм на шлях…
Розкажи нам, Гриць Гринчшин,
Як ти їздив по світах,
В дальні землі в тридев’яті –
Своє щастя там шукати?
2
Щастя? Це – як на канаті,
Хочеш взяти – спробуй, лізь!
Скрізь було нас: і в Канаді,
Й в Аргентині… Словом, скрізь.
А моє – його ж, бач, мало –
У Париж мене загнало.
3
Дві руки людині дано,
Збуть їх – справа не легка,
Коли вся земля у пана –
В Завадовського Юрка,
А у мене – гнів трясе! –
Що під нігтем – то й усе!
4
Дві руки – куди їх діти?
Вигиналися в дугу,
В одну руку брали діти,
Брали торбу у другу, –
Йшли голодні, босі й голі,
Йшли шукать своєї долі.
5
За життя того старого
Що в дитинстві знали ми?
Їде пан – звертай з дороги,
Шапку панові зніми,
Подорожником слухняним
Простилайся перед паном!
6
Бачиш, он в гнізді лелеки
На одній нозі тремтять?
Так і ми в ті дні далекі,
Бо другою – ніде стать.
На одній – тупу, тупу
Коло пана на цепу.
7
Був австрійський стяг над нами,
Польський був, та теж чужий.
Пан стояв двома ногами,
А Гринчишин – на одній.
Та були ще дві руки,
Що стисткались в кулаки!
8
Дві руки були зі мною,
А в руках батіг – агей!
Їхав, лан орав весною.
Заливався соловей,
Сонце грало в росах трав.
Їхав – панський лан орав.
9
Поле, полечко зелене!
Я виорюю тебе,
Та зростеш ти не для мене,
Прийде пан – усе згребе.
Так щороку, з роду в рід.
“Тпру!” – та й випряг на обід.
10
Вийняв хліба шмат, цибулю,
Соловеєчку ти мій!
Пану – все, а Грцю – дулю?
Будь ти проклят, світ такий!
Кривда скрізь, біда безкрая…
Взяв газету та й читаю.
11
Хто ти, Грицю? Панський конюх,
Пройдеш вік, як борозну,
Так і вмреш, і ні за понюх,
Як то кажуть, тютюну.
На одній нозі – тупу
Коло пана на цепу.
12
В пана вуха, як у зайця,
Ще гостріші очі, бач?
Як ти, Грицю, не ховайся,
А підгледів доглядач.
“А, попався Гриць Гринчишин?
А подай газетку лишень!”
13
Потім пан позвав до себе:
“Так і так… шукаєш прав?
Нам політиків не треба!
Бунтуват?” – і прогнав.
Дві руки – куди їх діти?
Будь ти проклят, панський світе!
14
Осипався цвіт із вишень
Білим снігом на спориш.
Взяв дружину Гриць Гринчишин,
Взяв дитину – і в Париж,
В дальні землі в тридев’яті
Свої руки продавати.
15
Гнувсь у пана, жінка – в пані, –
На чотири на руки.
Скрізь було нас: і в Шампані,
І в Парижі, – батраки.
Кілька літ тривав той торг,
Щоб придбать землі хоч морг.
16
Син трирічний – за плечами,
А за паспорт – мозолі…
Босими вивчав ногами
Географію землі.
Піднімались гирла рік
З поту нашого, що тік!
17
Розливались поту ріки
Та шляхами чотирма.
Тысно в світі чоловіку,
Як землі йому нема.
Вчивсь Гриць Гринчишин в бджіл:
Су да су…
І пнувсь, як віл.
18
Кілька літ і зим холодних,
На одній нозі? Дарма!
Су до су – п’ять тисяч злотих,
Щоб стояти обома!
Щоб двома стоять на ній,
Не на панській – на своїй.
19
Пада сніг, ой пада білий,
Всі дороги замело…
Здрастуй, рідне, здрастуй, миле
Завидовичі-село!
Тут землі собі купив.
Всі три морги. Три і пів.
20
Двоє рук і серце тепле…
Скільки сліз солоних спив
Я за тебе, рідна земле,
За три морги! Три і пів!
А тепер моя ти, ось…
Мріяв, гнувся – і збулось!
21
Йшла весна, рясна, крилата,
Всіх пригріла, як могла.
Вийшов Гриць – пора орати,
Знов біда – нема тягла.
Знов до пана гнути спину,
Щоб позичив конячину?
22
А не діждеш, пане! Дзуськи!
Позичав у курлуків.
Арифметика ж куркульська
От: за оранку й посів
Відробляти мав, як борг, –
Десять днів за кожен морг.
23
Ще й звозити ж його треба!
А землі – три морги й пів…
Ціле літо не на себе –
На куркульський борг робив.
Що не морг, то й десять діб.
Ой гіркий був той наш хліб!
…………………………………….
24
Збили вісь життя старого,
Од панів зоставсь лиш прах.
Йде Гринчишин край дороги
По колгоспівських ланах.
Поле й поле вздовж і вшиир,
Він – колгоспний бригадир!
25
Оцією ось рукою
(А рука його важка) –
Гнав він долом і горою
Завадовського-панка.
Ще й землі йому нагріб,
В акурат – на цілий гріб!
26
Дві руки людині дано.
Де їх діти? Зрозумів!
Однією бити пана,
А другою – куркулів.
Дві руки тепер з руки,
Бо ведуть – більшовики!
27
Дві руки і серце тепле…
Скільки сліз солоних спив
Він за тебе, рідна земле,
За три морги! Три і пів!
А тепер – моя ти ось!
Віддаю тебе в колгосп!
28
Йде Гринчишин полем, степом –
Зеленіє вільний лан.
Під ясним радянським небом –
Сам собі Гринчишин пан!
На своїй землі кує
Щастя знайдене своє.
29
Од старого – шрам на лобі
Та ще гудзики старі,
Де лежать орли дводзьобі,
Збиті променем зорі.
Шрам – загладить днів метіль,
А орлів – віддам в утиль!
30
А землі старої зморшки
Згладим, згоїм – молодій!
Голубі мої волошки,
Соловеєчку ти мій!
Хто багатший в світі є?
Все це – наше,
Все – моє!
31
Рідний стяг горить над нами,
Серце гріє, обніма.
Міцно Гриць стоїть ногами –
На своїй землі! Двома!
Тепле серце, гострий зір –
Свого щастя бригадир!
