…А Дубно знов у стороні
Незапланованій.
І мимо
Пливуть згасаючі вогні
Зажурено і невтолимо.
В тридцятилітній таїні
За непереходимим полем
Живе та жінка,
Що мені
Судилась долею і болем.
- Наступний вірш → Іван Низовий – Може – хочу вірити, що, може
- Попередній вірш → Іван Низовий – Не залишай мене напризволяще
(Оцінок ще немає)