а в Буськім парку сокорі
не для сокири сотні років
проклали борозни глибокі
на їхній панцирній корі
колись тебе я цілував
під тристалітнім осокором
якщо й забуду то не скоро
твої ціловані слова
а смак-оскома губ твоїх
гарячих вуст сльозою змилась
пора весняна відлюбилась
на зжовкле листя випав сніг
а на неторканім снігу
твої сліди не відшукати
я ж послизнувся на бігу –
в снігу так затишно лежати
- Наступний вірш → Іван Низовий – Я не знаю батьків
- Попередній вірш → Іван Низовий – Скаржимось на долю безголову
(Оцінок ще немає)