А вода текла собі й текла,
І літа спливали за водою,
І від падолиста аж рудою
Восени робилася Сула.
Я змивав усі свої гріхи
У її чистилищі… Було те,
Ой, давно!
… Заманюють в болото
Від роси смарагдові мохи.
А на тому березі, на тім,
Протилежнім – наче сокорина,
Вічно недосяжна Катерина
В ореолі сонця золотім.
- Наступний вірш → Іван Низовий – Вже голос твій не гріє
- Попередній вірш → Іван Низовий – Маківкою пишною в городі
(Оцінок ще немає)