А жінка,
Ота, що ніколи не буде моєю,
Приходить до мене вночі,
Сіда в узголів’ї
І дивиться пильно
В мої запечалені очі.
Така всетерпляча,
Така всепрощаюча жінка
Стирає з чола мого зморшки печалі,
Бере мою голову в теплі долоні
І няньчить мої нерозважні думки…
А вранці та жінка,
Мов сонце вечірнє,
Заходить за обрій моєї уяви.
